Дивеевский диво
Дивеевский жіночий монастир - місце відоме. Сюди, до мощів преподобного Серафима Саровського і на святі його джерела стікаються люди з усієї православної Росії. Помолитися і попросити зцілення.
Про Дівеєвських чудеса може розповісти в монастирі кожен - від послушниці до настоятельки. Слава Богу, вони записуються і стають надбанням багатьох. І не головне, що записуються, а головне, що розносяться по всіх куточках Росії, даючи надію стражденним. У раки преподобного Серафима багато плачуть, та й особою світлішають теж багато. Один знайомий скептик прочитав житіє батюшки Серафима:
- Цікаво. Великий подвижник. Ось тільки щодо чудес сумніваюся. Може, і були раніше, а зараз щось не чути.
Так чутно, чутно кожен день! З паломницьких поїздок повертаються люди і передають один одному як пароль:
- У мощей батюшки Серафима чудо було, сама бачила ...
- У Дивеєво минулого тижня в святому джерелі зцілився безнадійно хворий ...
Хто має вуха, нехай слухає, а не має ... А що не має нехай так має очі і прочитає зараз про зовсім недавніх чудеса святого Божого угодника. Їх звуть Раїса Петрівна і Людмила Вікторівна. Мати і дочка Щербакова. Мати перенесла важку операцію, в результаті якої їй видалили жовчний міхур. Але напади сильного болю не припинялися. Втрачала свідомість. Соборували біля мощей преподобного, поринала в його святий джерело, молилася йому слізно. І не залишив батюшка немічне своє чадо. Ось уже п`ять років живе жінка без таблеток, без лікарської допомоги, їсть практично все.
А дочка її 26 років страждала запаленням оболонки мозку, змучилася від судом і страшних головних болів. Потім операція на щитовидній залозі, потім ще страшніше - рак. Нічого, крім картоплі, тобто не могла, задихалася.
Приїхала в Дивеєво: Допоможи, батюшка Серафим, немає більше сил. Одна жінка самостійно зробила ремонт в будинку, носила дошки, грузила цеглини, їй нічого не варто пройти в день пішки двадцять кілометрів, вона п`є холодну воду і купається в крижаних джерелах. Вона просто не знає втоми. Хто вона? Так той самий Людмила Вікторівна Щербакова. А навесні минулого року в Дивеєво приїхала одержима бісом жінка. Чотирнадцять років не могла увійти в Божий храм, гавкала, билася в конвульсіях, сил не було терпіти, хотіла вже накласти на себе руки. І ось їй сниться преподобний Серафим. Поїхала жінка в Дивеєво, викупалася в святому джерелі, а до мощей підійти не може, не пускає біс. Дві черниці з працею підтягли її до святих мощей. Жінка впиралася, кричала, а на наступний день підійшла вже сама, без сторонньої допомоги. Залишила її страшна хвороба.
Черниця монастиря мати Фотинія розповіла, що одного разу до свечному скриньки в храмі підійшла середніх років жінка-прочанка. На велику суму купила іконочек. Розговорилися.
- З молодих років мій чоловік безпробудно пив, - розповіла паломниця. - Я вже так змучилася, що збиралася бігти від нього світ за очі. Знайома підказала відвезти його в Дивеєво, до мощів, на святе джерело. Ледве-ледве впросила, поїхали. Викупався, приклався, плечима знизує - ну і що? А вночі бачить сон. Батюшка входить до нього в кімнату, сідає поруч на стільчик і дивиться ласкаво. Знову ніч - знову бачить батюшку. І - як відрізало. Ненависної стала моєму чоловікові горілка, вже п`ять років, як краплі в рот не бере.
Чи не перелічити всі випадки зцілень за молитвами преподобного Серафима у його святих мощей і в цілющих дівеєвських джерелах. Зцілився від довго мучить його хвороби ігумен Оптиної Пустелі Мельхіседек, зцілився хлопчик з сильною формою туберкульозу. Бабуся поїла дитину водичкою з святого Серафимова джерела, по кілька ложечок кожен день. А чотири роки тому, влітку, на святі пам`яті преподобного Серафима, 1 серпня, зцілився німий хлопчик з Мордовії. Батьки доклали дитини до мощів святого і німота залишила його. А на Великдень в позаминулому році зцілилася біснувата жінка. Троє рослих чоловіків підвели її до раку і ледве-ледве впоралися. Нещасна кричала, виривалася, стогнала і раптом закричала на весь собор: Мама, прости мене, мамо! І затихла. А ввечері самостійно прийшла до раку знову.
Як багато їдуть сюди, як же багато! До Арзамаса поїздом, а там зовсім недалеко в Дивеєво. Їдуть простеци і академіки, нещасні матері хворих дітей, втомлені від пошуків істини інтелігенти, охайні бабусі і ченці в підрясниках. До нього. До батюшки Серафима. Поплакати на його плечі і довірити нічого не приховуючи таємне. Як тоді, коли подвизався він в земній мандрівці і кожного на порозі своєї убогої келейкі зустрічав незмінним: Радість моя! Христос Воскресе!
