Мовчазні сім`ї

мовчазні сім`ї

Чому сучасні діти відчувають серйозні проблеми з промовою і спілкуванням? Ось висновки, які зробила наша читачка з Москви, філолог, мама двох дітей Євгенія Іванівна Ковилова.

Мова мого старшого сина Лени ніколи не викликала у мене тривоги. Скоріше навпаки. Ще в ясельном віці Льоня єдиний з усієї групи чітко скандував вірші про Діда Мороза. Як же аплодувала аудиторія&# 033-

Пам`ятаю, тоді Льоньчині успіхи зовсім не здавалися мені чимось видатним. Хіба я якось особливо з ним займалася? Та ні. Хіба що читала йому з 8 місяців казки. Мультики показувала «правильні» - з золотого вітчизняного фонду. Співала на ніч зворушливі колискові. Загалом, ніяких секретів і методик раннього розвитку. Все традиційно. Мене саму так само виховували.

А ось з молодшим, Олегом, історія виходила зовсім інша. Болісний, худенький малюк вимагав іншого уваги. Тричі в день я готувала йому смачну їжу, щоб хоч якось компенсувати дефіцит імунітету і калорій. Двічі на добу з ним потрібно було гуляти. А ще - займатися фізкультурою, робити масаж і плавати. Так-сяк з цими справами я справлялася. Але на читання, на жаль, часу зовсім не вистачало. Єдиним «порятунком» для нас стали дитячі аудіокниги і відеокурси. Всякі навчальні програми. І поки чужі тітки і дядька розповідали Олежке про сніг і град, його мама намагалася перекладати з англійської технічні брошури. Треба ж було і гроші заробляти, тато-то від нас давно пішов. І чим більше ставала навантаження по роботі, тим частіше синок сидів під телевізором. А куди дінешся. У такому режимі ми дотягли до 5 років, коли вперше потрапили до логопеда.

Після тестування стало ясно - мова Олега серйозно запущена. Мало того, що він не вимовляв чверть звуків. Хлопчик вигадував настільки безграмотні форми слів і так дивно компонував їх між собою, що стороння людина прийняв би його за іноземця. Або ще гірше - маленького ізгоя, з яким за якісь невідомі провини цілих п`ять років не хотіли спілкуватися. І тому в призначені терміни і в необхідному обсязі він не засвоїв свою рідну, російську мову.

Винесений вердикт про педагогічної занедбаності потряс мене до глибини душі. Як у матері-філолога міг вирости абсолютно неграмотний дитина? Хіба гени не повинні були взяти своє, як у випадку зі старшим сином? Я адже так пишалася його вродженими здібностями. А за Олега довелося густо червоніти ...

Незабаром я дізналася, що в своєму «ганьбу» аж ніяк не самотня. Виявляється, проблеми з промовою зараз діагностують у 15-30&# 037- дошкільнят. І особливо дивно, що ці мовні порушення зовсім не пов`язані з рівнем освіти батьків, їх соціальним статусом. Подібними розладами однаково страждають діти професорів і підсобних робітників. І справа тут не стільки в медичних факторах, які, звичайно, теж грають роль у затримці мови. Головна причина - це змінилися соціокультурні умови, в яких ростуть сучасні малюки. І першість серед них належить одному - зростаючому мовчання в сім`ях.

Зайнятим власними проблемами батькам сьогодні не до дітей. В середньому у матері для нормального розмови з дитиною залишається лише 12-15 хвилин в день. Цього дуже, дуже мало&# 033- Батькам простіше включити «няньку» - телевізор, DVD за принципом «чим би дитя не тішилося - аби не плакало». Але телеекран не замінює живого спілкування, так необхідного для правильного і своєчасного розвитку мозку.

Я навіть не кажу зараз про культурну складову нинішнього телемовлення. Дивитися всі підряд неможливо навіть дорослим, не те що малюкам з незміцнілої психікою. Йдеться про цілком пристойних освітньо-разлекательних програмах, за якими я намагалася розвивати Олега. Виявляється, навіть вони здатні гальмувати ріст творчих здібностей. А адже велика частина мам наївно думає протилежне&# 033-

Справа в тому, що по телевізору дітям дають готові образи. Не потрібно напружувати уяву, уявляючи собі героїв казки. Колись фантазувати з приводу подальшого розвитку сюжету, тут би встежити за калейдоскопом картинок на екрані. Загалом, ТВ виховує не творці-фантазера, а виробляє у дитини умовний рефлекс споживача. І якщо він з дня на день мовчки дивиться телепередачі, його мова і інтелект як би застигають.

Зовсім інша справа - живе спілкування з батьками. Психологи кажуть, це справжні ліки для полузомбірованних телебаченням малюків. Адже спілкування - це неодмінно взаємодія. І коли ми читаємо казки, коли співаємо, то віддаємо своїм дітям частину своєї душі, частина енергії. Навчаючись відтворювати слова, дитина одночасно розвиває свій мозок. Ставлячи питання, обговорюючи почуте, він формує свої душевні і розумові здібності.

Всі інші шляхи розвитку мови і інтелекту призводять лише до зворотного - до затримки мови і інтелекту. У чому я, на жаль, змогла переконатися на прикладі власних синів. Той, хто ріс в умовах живого спілкування, завжди випереджав однолітків. А молодший син, «вихований електронікою», відставав від вікових норм рівно на рік.

Зараз ситуація трохи поправилася. Уже сім місяців я займаюся з Олегом самостійно. Освоюємо логопедичний буквар, читаємо дитячу енциклопедію, російські народні казки, вчимо напам`ять невеликі віршики. Нещодавно дізналася, що відмінно розвиває мову і моторику гра на піаніно. У зв`язку з цим удвох з сином осягаємо нотну грамоту і ази музикування.

Природно, тепер я відмовилася від усіляких «теле- і радионянь». Олег став терплячі, спокійніше, уважніше. Головне, я вчасно усвідомила свої помилки. Ще трохи - і мозок мого хлопчика сформувався б неправильно. А скільки таких хлопців зараз приходять в школи, як мучаться з ними бідні вчителі.

Хочеться сказати всім мамам і па-

пам - боріться з мовчанням в своїх сім`ях як з надзвичайно підступною тенденцією нашого часу. Частіше збирайтеся разом, вимикайте настирливий телевізор і мирно обговорюйте домашні справи. Інакше нам всім скоро доведеться червоніти за недорікуватих молоде покоління, слідом за письмовою мовою втрачає навички живого спілкування.