Розлучення в розстрочку

Після 18 років подружнього життя Ганна З. відчула, що втомилася бути дружиною. Але розлучатися з чоловіком не хоче. Ми запросили до редакції жінок, які спробували жити зі своїм чоловіком в гостьовому шлюбі. Це нове явище для нашого суспільства. У чому його суть?

Ганна: А що це таке - гостьовий шлюб? Те ж, що цивільний? Або це взагалі вільні стосунки?
Марина: Ні, на відміну від цивільного шлюбу тут люди офіційно зареєстровані. Просто живуть на різних територіях і не ведуть так зване спільне господарство. Вони зустрічаються у вихідні або кілька разів на тиждень, проводять разом відпустки, свята. Але в решту часу живуть своїм життям - працюють, займаються своїми хобі. На відміну від вільних відносин люди в гостьовому шлюбі, як правило, вірні один одному. Втім, це залежить від людини. У традиційній сім`ї теж, трапляється, змінюють. Деякі вважають, що гостьовий шлюб - це шлюб майбутнього. Ми працюємо все більше, втомлюємося все сильніше. І у деяких людей протягом тижня вже не залишається сил на спілкування з другою половиною і якісь спільні справи. Через це виникають образи, нерозуміння, сварки і думки про розлучення.

Тетяна: Особисто я врятувала свою сім`ю завдяки гостьовому шлюбу. Я вийшла заміж в 18 років. Зараз мені 40. Діти виросли, і виявилося, нас з чоловіком більше нічого не пов`язує. Інтимні стосунки бувають рідко і якось нудно. Пішла романтика, все передбачувано, все йде по накатаній колії. Я відчула, що ми з чоловіком вже почали дратувати один одного. Але я не хочу йти від нього. Він хороша людина, у нас багато спільного, і ми подолали разом масу труднощів. Нещодавно з`явилася можливість пожити в різних квартирах - від бабусі дісталася спадщина. Тепер у нас другий медовий місяць. Ми шолом один одному ніжні есемески, телефонуємо один одному, вихідні проводимо разом - як в період залицяння.
Я сумую за чоловіком, але знаю, що скоро його побачу, розповім, що сталося за тиждень. І він з цікавістю мене вислухає. Ми зрозуміли, як дороги один одному. Але з`їжджатися поки не думаємо. Хочеться продовжити цей романтичний період відносин.

Галина: Та хіба можна мужика в розквіті років одного залишати! Я ось, навпаки, мало не втратила сім`ю, коли на три місяці поїхала з дитиною до рідних на Україні. Повернулася: в будинку бруд, сусіди кажуть, тут різні дамочки шастали. А головне - чоловік взяв кредит, який нам зовсім не потрібний. Ось тепер бачимо наслідки вашого так званого гостьового шлюбу.

Тетяна: Вас послухати, так чоловік - це дитя мале. Залиш одного, він сірники не знайде, каструлю гарячого борщу на себе виллє, різні шкарпетки одягне. За таким, звичайно, потрібне око та око.

Анастасія: А у нас з чоловіком немає таких проблем. Готує він навіть краще за мене і вже точно ні сидіти голодним, ні харчуватися консервами не буде. Коли приходжу до нього в гості і бачу бардак, приберіть, якщо є настрій. Ні - хай живе, як йому подобається, головне, не в мене під носом. У вихідні, на чиїй території зустрічаємося, той і пригощає. Природно, кожен завжди намагається зробити це якомога краще. А іноді йдемо разом в ресторан. Жити стало значно легше. Я висипаюся, ходжу на фіт-ніс. Чоловік теж в хорошій формі, у нього - свої захоплення.

Галина: Знаємо ми ці захоплення. Ви, головне, до нього без попередження не приїжджайте. А то ж, знаєте, всяке можна виявити.

Анастасія: Я в своєму чоловікові впевнена. Як і він - в мені.

Надія: Та справа навіть не в зраді. Хто хоче, той таку можливість знайде, навіть якщо його пришпилити до себе шпилькою. Але якщо ви роз`їхалися, ви вже не пара, не чоловік і дружина. У кожного з вас тепер своє життя, про яку ви тільки розповідаєте один одному. І чим далі, тим менше у вас буде загального. Я б назвала це явище не гостьовим шлюбом, а розлученням в розстрочку. Якщо чоловік вас дратує, якщо ви його хочете бачити якомога рідше, то ви просто стали чужими людьми. І треба Розлучення в розстрочку 102 Жіноче здоров`я. Липень 2013 Після 18 років подружнього життя Ганна З. відчула, що втомилася бути дружиною. Але розлучатися з чоловіком не хоче. Ми запросили до редакції жінок, які спробували жити зі своїм чоловіком в гостьовому шлюбі. Це нове явище для нашого суспільства. У чому його суть? Нові явища або шукати причину і виправляти становище, або розлучатися. Не знаю, може, для когось «рубати хвіст по частинах» менш боляче, ніж раз відрізати.

Тетяна: Ну, навіщо ж так категорично? Різні адже бувають обставини. Моя подруга з Санкт-Петербурга вийшла заміж за громадянина Фінляндії. Вона викладає в університеті, шанована людина в місті. А якщо переїде до нього, що буде робити? Працювати прибиральницею? Або сидіти вдома і щі варити? А так вони зустрічаються по вихідних і обидва задоволені.

Надія: А спільні діти у них є?

Тетяна: Ні, у обох це другий шлюб. Діти від першого вже дорослі.

Галина: А, ну зрозуміло, вони - люди у віці. А якби були молодими і хотіли дітей? Виникла б ситуація: мати-одиначка і недільний тато. Всі труднощі - на жінці. Чоловік прийде в неділю з нової брязкальцем для малюка, півхвилини пограє в «Ладушки» - і швидше до себе, щоб не чути ні крику, ні реву. А дитина, яка росте в такому шлюбі - що він бачить? Начебто тато є, і начебто його немає. А потім, може, з`явиться інший батько. Чи будуть існувати для такої дитини якісь сімейні цінності?

Світлана: Звичайно, якщо діти маленькі, нічого кращого, ніж традиційна сім`я, для них ще не придумали. Але ось мені 47 років. 10 років я жила одна: у мене сформувалися свої звички, свій розпорядок, кожна річ знає своє місце. Нещодавно на дачі я зустріла дуже хорошого чоловіка - він місцевий житель. У нього сад-город, кішки-собаки, без цього він не може. Ми одружилися, але кожен живе у себе. Важко поміняти свій спосіб життя, коли тобі не вісімнадцять років. Це в молодості, коли пристрасть затьмарює розум, можна не помічати недоліки і пристосовуватися один до одного. А коли тобі за сорок і почуття вже не такі бурхливі, то це важко. Якщо один хоче спати з відкритою кватиркою, а інший - із закритою, як тут знайти компроміс?

Галина: А навіщо одружуватися-то? Так би і жили - кожен зі своєю кватиркою.

Світлана: Знаєте, є ще таке явище, як любов. Не треба плутати божий дар з яєчнею. Ми любимо один одного і хочемо бути разом.

Надія: В тому-то й справа, що ви - не разом. Коли люди одружуються, вони дають клятву бути поруч «в горі і в радості, в здоров`ї і хвороби». Ви ж зустрічаєтеся тільки для розваг. А якщо хтось із вас захворіє? А якщо комусь раптом саме сьогодні ввечері стане сумно і захочеться уткнутися в улюблене плече? Треба терпіти і чекати неділі? Мені здається, близька людина потрібен не тільки тоді, коли ми здорові, успішні і задоволені собою. Але і тоді, коли відчуваємо себе ображеними, малоцінними, самотніми.

Анастасія: Так, тут я погоджуся з Надією. У гостьовому шлюбі часто стикаєшся з самотністю. Часом хочеться поговорити або навіть помовчати, але поруч з коханою людиною. Можна, звичайно, зателефонувати або поспілкуватися по скайпу. Але ти не знаєш, чим він зайнятий зараз, в якому настрої. Коли живете разом, ти бачиш такі моменти і розумієш, чи зможе він в дану хвилину надати тобі підтримку. Або сам потребує підживлення. А коли ви на відстані, то залишаєшся одна зі своїми думками і почуттями. При цьому найчастіше спрацьовує «закон підлості»: на душі кішки скребуть саме тоді, коли твоєї другої половини немає поруч.