Як жити по совісті?

Чому, незважаючи ні на які часи, людині не можна порушувати моральні закони: обманювати, ображати, падлючити? До чого це може призвести?

На цю тему ми розмовляємо з православним священиком, настоятелем московського храму Зіслання Святого Духа на апостолів на Лазаревському цвинтарі отцем Сергієм (Рибко).

- Батюшка, чи дійсно все, що ми робимо, через якийсь час обов`язково повертається до нас? Допомогли комусь радою - і нам допоможуть. Обдурили когось, образили - значить, і нас покарають.

- Господь керує цим світом. А Він - істота мисляча. В Його влади покарати людину чи помилувати. Але Господь - істота, перш за все, любляче. Він створив Своє творіння для того, щоб воно йшло шляхом добра. А зло вже подолано в вічності. Переможене Господом через Його хресні страждання.

Ми живемо в відрізку часу, де йде боротьба добра зі злом. І зло має досить велику силу. Але ми знаємо, що у вічності в кінцевому підсумку воно все одно переможене. Всі випробування нам дано для того, щоб ми себе приготували до сприйняття іншого світу. І немає такої справи, яке б виявилося непоміченим. Зло обов`язково карається.

Це не означає, що покарання прийде саме зараз. І саме в тому вигляді, в якому ми його зробили. Воно до нас повернеться, якщо не в цій, то в майбутньому житті. Людина, вбиваючи когось, вбиває себе, вбиває свою душу. Мучиться.

Великим грішником був Гітлер. У земному житті гітлерівську армію чекало ганебної поразки і загибель. І в вічності вони будуть покарані. Здійснюючи гріх, ми шкодимо своїй душі. А душа болить. І чим більше ми грішимо, тим більше болить душа. Це вже покарання. І кожна людина це знає і напевно проходив через душевні страждання, переживання.

- Отець Сергій, якщо ж все-таки ми зробили щось неправильно, як уникнути нам покарання за свій вчинок?

- Сама природа нам підказує: покаятися. Піти попросити вибачення, компенсувати моральну шкоду. Це цілком природно для православних людей. Крім того, що людина попросить вибачення у того, кого образив, йому треба принести і Богу покаяння, пройти таїнство сповіді.

Але це не замінює покаяння перед конкретною людиною. І кривдник не буде до кінця прощений, поки не покається і не попросить вибачення у того, кого образив. Якщо цю людину вже немає, можна дати милостиню жебракові або принести благочестивий обітницю Богу. Можна допомогти комусь іншому: родичам, близьким того, перед ким винен. Свою вину, проступок треба обов`язково спокутувати.

- Чи можна в наш час жити по совісті? Адже тоді і кар`єру не зробиш, і матеріального достатку не буде?

- Християнство існує вже більше двох тисяч років і весь цей час вчить жити по совісті. Історія знає чимало прикладів життя людей, які так і поступальних

Чи - по совісті. Є цілі християнські держави, де люди і кар`єру роблять, і гроші заробляють. Всі великі люди Росії - полководці, вчені - були глибоко віруючими людьми.

Їх досягнення у військовій справі, наукової області, в громадських справах були пов`язані зі служінням православній вірі. Сенсом їх діяльності було служіння Богу. Тому вони і не шкодували своїх сил, і не думали про винагороду. А в підсумку - які перемоги над численним ворогом, які відкриття вчених, які приклади високоморальної мистецтва&# 033- Олександр Суворов, Федір Ушаков, Михайло Ломоносов.

Святість завжди була моральним ідеалом російської людини. Я глибоко вірю в те, що якщо людина живе по совісті, то з ним Господь. І Господь його веде, захищає. В Євангелії говориться про те, що лагідні успадкують Царство Небесне. Але я думаю, що за лагідними перемога і тут, на землі.

Я розмовляв з одним фронтовиком. Він розповідає: «Починається артналіт, міни падають, вони не розбирають, куди впасти. Після виявляється, що живий залишився той, хто хрещений, у кого хрестик був, а все богохульники мертві лежать, а віруючі в Христа - всі живі, здорові ».

- Отець Сергій, наскільки те, про що ви говорите, відноситься до нашого часу? Як бути, якщо атмосфера в суспільстві пронизана лицемірством, пристрастю до наживи, егоїзмом? Як знайти в собі сили протистояти цим масовим громадським настановам?

- Завжди треба вірити в перемогу здорового глузду. Багато що відбувалося з нашою країною: багато експериментів, багато помилок, але завжди перемагав здоровий глузд. Під час перебудови, коли настав час застою, все-таки знайшлися люди, які почали робити спроби відновити країну.

Є обивателі: їх несе туди, куди дме вітер. А є люди, які починають воювати, чинити опір руйнівної стихії. Вони об`єднуються в якісь товариства і продовжують підтримувати життя країни.

Ми, на жаль, живемо в світі, з якого багато років витруювали християнське початок. І тепер в цей вакуум хлинув негатив, вульгарність. Але ж і інше нам дано - Православ`я - безмежна ріка, від якої можна харчуватися. Зараз відкриті храми. Видаються книги, можна взяти їх і прочитати, через інтернет дізнатися корисні речі.

Я міг спостерігати за двадцятиріччя свого священичого служіння, як змінюється країна. Як починалося повернення до церковного життя? У Бібірево в Москві у нас храм Преподобного Сергія Радонезького людина на сто. Протягом двох десятиліть в храм приходило все більше людей. Тепер будується вже величезний храмовий комплекс: там працює військово-патріотичний клуб, центр російського рукопашного бою, ізостудія для дітей. Люди туди ходять. Їм це потрібно. І саме ставлення до православ`я стало набагато поважніше, з`явилося розуміння. Цього року на Великдень причетний півтори тисячі осіб&# 033-

Так, ми зараз бідно живемо, але ми - вільні люди. Ми можемо вибирати те, що хочемо. Піклуйся про Царство Боже, а решта додасться. Адже є пророцтво Серафима Саровського про те, що Росія буде найбільшою державою в економічному і військовому відношенні. Але на все потрібен час.

Ламати - не будувати, особливо коли справа стосується живих душ людських. На жаль, плоди руйнування більш помітні, ніж якісь творчі кроки. І в телебаченні вже є зрушення: з`явилися фільми на патріотичні теми, про природу, науково-популярні. А згадайте, що було років вісім назад?

- Батюшка, а чи можна формально поставити собі за мету - зробити добру справу, щоб воно потім нам повернулося?

- Без віри в Бога важко бути доброю людиною. Від нас же потрібен певний самозречення. Треба бути готовими за добро платити стражданнями, здоров`ям. Тут потрібна віра. В Євангелії говориться про те, що людина спочатку робить добро зі страху покарання, як раб. Потім він робить добро в очікуванні нагороди від Бога. А є і третій стан, коли людина вже стає сином Божим. Він робить добро, бо по-іншому не може.

Так само як, наприклад, вихованому людині протиприродно вилаятися матом.

Дуже дорогою ціною заплачено за те, щоб ми здобули в собі християнина. Людина, роблячи добру справу, вже отримує радість. В цьому суть християнського життя.

Ви повинні бути готові навіть до того, що вам можуть відповісти за ваші добрі справи нерозумінням, злістю. Але все одно справи добра відбуваються, приходить полегшення від якихось утисків. Тим більше, коли світ лежить у злі, а людина творить добро - це подвижництво, героїзм.

Героїв завжди було мало. Герой - це людина, яка вирішила боротися зі злом: спочатку в самому собі, потім в навколишньому світі. Чи не соромно таке життя прожити. У такої людини з`являються наслідувачі, послідовники.

І Христос, який теж йшов шляхом боротьби зі злом, буде такого людини покривати, захищати. У боротьбі за правду є радість. Чому мучителів християн шокувало те, що вони йшли на смерть як на свято? Вони не розуміли, що ці люди йдуть в нове життя. І адже багато хто з мучителів, дивлячись на християн, стали їхніми послідовниками.

- Чи можна спочатку так вибудовувати своє життя, щоб в ній не було місця вчинків, за які потім буває соромно?

- Потрібно спочатку поставити собі за мету, чого ми хочемо досягти. Обрати для себе ідеал добра і слідувати йому. Наше виховання в собі добра підкаже саме, що ми на вірному шляху. Це певне свідчення добра. Господь буде обов`язково допомагати.

Адже якби Господь себе не виявляв, то ніхто б і в Бога не вірив. Людина влаштована дуже реалістично: сумнівається, чогось боїться - це природно. І наша віра в Бога суперечить усім земним законам.

Вважають, що люди, які присвятили себе якимось ідеалам, не від світу цього. Але саме таких людей глибоко поважають за їх послідовну позицію. Так що все можливо, коли людина має віру, переконання.

Неспроста за століття в народі склалися такі приказки: «Бог правду бачить, та не скоро скаже», «Що посієш, те й пожнеш», «Не плюй в колодязь, знадобиться води напитися». Знайшли вони своє абсолютне підтвердження і в історичних подіях, і в російській класичній літературі, і в долях конкретних людей. Однак ж ці прості слова: «Якою мірою міряєте, такою відміряють вам» (Євангеліє від Луки 6, 38) - були заповідані Спасителем під час земного Його життя.